Рецензії
Олена Кононенко
Коучиня, експертка з саморозвитку
«Ти більше не втікатимеш» — книга, яку мені було легко і важко читати одночасно.
Легко, бо написано так, що буквально уявляєш собі фільм і занурюєшся в історію з головою, окрім того події відбуваються після війни, тож ти неначе переносишся в час, коли вона нарешті закінчилась.
Водночас читати складно, оскільки в книзі описані явища, які відбуваються зараз і чекатимуть після війни — панічні атаки, життя після втрати рідних, неможливість прийняти, що їх більше немає.
В результаті, читач може побачити контраст — що людина транслює в суспільство і що насправді переживає.
А ще дуже важливий момент з мовою. Мені сподобалось, як авторка оголила момент, що хоча головна героїня і перейшла на українську, як і все її оточення, з померлим батьком вона всеодно спілкується російською в найскладніші моменти, хоча пройшло декілька років з часу війни. Це в черговий раз зображує, що кожен проживає втрату так, як може і що психіка справляється так, як може, навіть, якщо це не вписується в загальні рамки суспільства.
Мені сподобалось, як розкриваються персонажі і я, як читач, дізнаюсь про їх життя більше, ніж вони самі знають про себе і показують найріднішим.
Наприклад, з Владом нас знайомлять, як з бабієм, хоча всю книгу він був вірний одній дівчині, а Аліна, хоча і хоче бути самостійною, і незалежною, і щось типу «мені ніхто не потрібен» весь час оточує себе людьми й закохується, навіть Іса виявляється не просто дурненькою моделлю-прилипалою.
Для мене найцікавішим персонажем в цій історії є Яр, який мене дратував майже всю книгу. Ярослав — посібник з червоних прапорців в здорових стосунках. Це той випадок, коли з одного боку він виглядає як людина, яка намагається завоювати серце дівчини, факапиться, старається виправляти помилки, а з іншого — не дає право вибору, переходить особисті кордони, маніпулює і нехтує навіть найближчими відносинами, які в нього є аби добитися свого.
Водночас мені подобаються діалоги Влада і Яра, бо це прояв прямої комунікації, де є заяви про власні почуття, все говориться прямо і без високих фраз.
До речі про діалоги, діалог Яра з батьком, для мене це один із найсильніших моментів у книзі. Це той момент, де ти нарешті помічаєш, що батьки теж люди зі своїми емоціями.
В цілому я б сказала, що ця книга для тих, кому цікаво поринути в життя після війни не нехтуючи її психологічними аспектами, але при цьому не грузити себе травматичними подіями, а поринути в любовну історію.
Ваші відгуки про книгу
Пишіть мені завжди! Я кожного разу з великою насолодою читаю ваші коментарі