Кохання – це почуття, а не рішення, але чи готові герої поступитися своїми зухвалими характерами, приборкати свої травми і відкритися цим почуттям?

Історія про молоду фотографиню та SMM менеджера з Києва — Аліну. Про її внутрішню драму, боротьбу, біль втрати батька на війні, прийняття життя та кохання. Натхнення роботою та нестримною любов'ю до створення чогось прекрасного — фотографії та реклами.

Історія про молодого бізнес-аналітика. Ярослав, розробляє свій власний стартап, популяризуючи українські продукти на міжнародний ринок й котрому необхідний спеціаліст від реклами. Він також змагається із власними демонами з минулого, проте готовий не тільки приборкати своїх, а й допомогти це зробити іншим.

У всіх любовних трикутниках, хтось завжди забуває: якби ви були чесними з самими собою, вам би не довелось робити боляче третій людині.

Я не була чесна, я кохала свого друга, партнера по бізнесу вже 20 років. Наробила багато дурниць, найбільша з котрої – вагітність. Дитина не є проблемою, проблемою є її батьки, паралелі котрих все ніяк не можуть перетнутися у точці. 

Я IT фахівчиня, люблю математику, мені 26, і мені здається я вбила людину, зрадила іншого свого друга та геть заплуталась у собі. 

Якби я точно міг описати, що таке кохання, я б сказав, що це захищати її. Бути її домом. Бути її підтримкою. Але що робити, якщо захищати її потрібно від мене? 

Якби я міг описати, як я хочу аби кохали мене, то я б сказав, що це не пустий та поверхневий погляд на мене, але що робити, якщо я таке мав і безповоротно загубив?

По іншу сторону фотооб'єктива. Історія про людей, стереотипи у професіях котрих хоч і руйнуються у 21 сторіччі, але це все ще не так швидко, як мало б бути.  Чи справді кохання настільки сильне, аби залатати діри у серцях, де не просто легенькі вибоїни, а справжні маріанські впадини з подекуди окремим життям та суцільним холодом? 

​

   Чи показова награність це завжди погано, чи це дзвоник, що людині необхідна допомога? Тим паче, якщо це жінка, котра звикла позувати всім, навіть перед родиною. Чи зможе фотограф побачити, що приховує модель за всіма своїми масками, і чи зможе втриматись не закохатись у неї вже після того, як вона здійме свою першу ? Чи карʼєризм, суцільна гонитва за визнанням може бути негативним? Тим паче якщо це чоловік котрий має берегти свою родину, забезпечувати та тримати? Чи зможе жінка увійти у цей світ порядку, продуманості та не зруйнувати його, і чи зможе втриматись та не закохатись, якщо це світ ніби було створено для неї? 

​

   Чи професіоналізм вимірюється одразу вдалим кадром? Чи обробкою? Я працюю моделлю з 11 років, і все, чого навчив мене цей бізнес : вся відповідальність на тобі. Я маю завжди бути гарною, закритою, готовою, недоторканою, професійно – невибагливою. Та все це може зруйнувати одна людина, а точніше один фотограф. Фізично відчуваю, що ці карі очі бачать мене інакше, а ця посмішка, котру він ховає за камерою означає, що він знає все. І коли він починає фотографувати мене, я вже розумію, що я втрачаю свою холодність, забуваю, що не можу голосно сміятись, та забуваю, що коли плачеш, туш може потекти. 

​

   Я знімаю вже 20 років. Я навчився розпізнавати всі емоції, читати людей ще до того, як вони входять у кадр. Я навчився не прив’язуватись до місця проживання тому що дуже часто подорожую. Навчився не прив’язуватись до людей. З цими навичками дісталась ще одна : я втрачаю свої особливі миті, бо зайняти митями інших. Коли я вже наважуюсь на зміни, приходить та, котра їх вносить. І я не хочу опиратись.  Я втрачаю всі свої навички та здобуваю нові.